Іран

Є фраза, яку повторюють у західних столицях так, наче це закон фізики: якщо ми дамо Україні забагато, Росія застосує ядерну зброю. Її вимовляють із серйозним виглядом, серйозні люди, і вона покликана закрити розмову. Я хочу почати з того, до чого ця фраза насправді вас зобов’язує. Якщо «забагато допомоги» запускає знищення, то десь нижче «забагато» є безпечний обсяг — і ви ніколи не дізнаєтесь, де пролягає межа, бо той, хто її проводить, має всі стимули посувати її до нуля. Єдина точка на цій шкалі, яка гарантовано не спровокує апокаліпсис, — це точка, у якій ви не даєте взагалі нічого. Прийміть засновок усерйоз — і він зовсім не закликає до обережності; він закликає до капітуляції, сьогодні і кожного наступного дня. За повідомленнями, високопосадовець зі США попереджав, що надмірна підтримка України може спровокувати російський ядерний удар. Чесне ім’я політиці, побудованій на цьому страху, — не розважливість. Це самогубство — повільне, коли ви відмовляєте самі собі в захисті того, у що вірите, бо вам сказали, що альтернатива — кінець світу. ...

У нас є звичка, і звичка ця зручна, — тримати війни світу в окремих теках. Україна в одній. Близький Схід в іншій. Вічна загроза Північної Кореї дістає власну теку, засунуту кудись у найдальший куток, де, як ми сподіваємося, вона й лежатиме тихо. У кожної теки свої експерти, своя історія, свій перелік образ, кордонів і порушених угод. І позаяк на поверхні кожна виглядає такою самобутньою, ми й по суті вважаємо їх різними: ця війна про територію, та про релігію, а он та — про параноїдальну династію з її ракетами. Щоразу ми тягнемося до місцевого пояснення, і місцеве пояснення завжди напоготові, бо в кожної війни справді є місцева причина. ...