Analysis

Існує одна особлива настанова, яку спостерігачі за чужими справами чують постійно, і вона завжди приходить тим самим наказовим тоном. Не лізь в американські справи. Не лізь в європейські справи. А якщо ти більше не живеш у країні, з якої походиш, — не лізь і в її справи теж. Логіка, якщо її взагалі можна так назвати, така: людина, що спостерігає за країною здалеку, втратила право мати про неї думку, і будь-яке судження, яке вона висловлює, — це в кращому разі зухвалість, а в гіршому — вороже втручання. Ця вимога заслуговує на те, щоб поставитися до неї серйозно, бо під її поверхнею ховається справжнє питання — про те, хто має право говорити, і про те, чого чесність вимагає від кожного, хто це робить. Відповідь складається з двох частин, які спершу можуть здатися такими, що тягнуть у різні боки. Перша: вимога мовчати — це не скромність, а цензура. Друга: свобода говорити не дає права казати геть усе, що заманеться; вона приходить разом з обов’язками, які легко обійти й важливо шанувати. ...

Є один докір, який я чую знову і знову, і він завжди приходить у шатах здорового глузду. Якщо ви, аналітики, живете у «ймовірнісному світі», запитує читач, то який тоді взагалі сенс у вашому аналізі? Що ви насправді можете передбачити? Чи ймовірність — це просто зручна схованка, спосіб сказати заднім числом, що світ влаштований за принципом «п’ятдесят на п’ятдесят», що прогноз не справдився і що ніхто не винен? Звучить нищівно, і саме на це й розраховано. Але під цим сарказмом лежить непорозуміння настільки глибоке, що, розплутавши його, ми дізнаємося чи не все, що варто знати про те, як думати про майбутнє, про війну і про нашу власну безпорадність перед лицем подій. ...