Межі та обов'язки стороннього спостерігача
Існує одна особлива настанова, яку я отримую мало не щодня, і вона завжди приходить тим самим наказовим тоном. Не лізь в американські справи. Не лізь в європейські справи. А оскільки ти там більше не живеш, то не лізь і в російські справи. Логіка, якщо її взагалі можна так назвати, така: людина, що живе за кордоном, втратила право мати думку про країни, за якими спостерігає здалеку, і будь-яке судження, яке вона висловлює, — це в кращому разі зухвалість, а в гіршому — вороже втручання. Я хочу поставитися до цієї вимоги серйозно, бо під її поверхнею ховається справжнє питання: хто має право говорити і чого чесність вимагає від кожного, хто це робить. Моя відповідь складається з двох частин, які спершу можуть здатися такими, що тягнуть у різні боки. Перша полягає в тому, що вимога мовчати — це не скромність, а цензура. Друга — що свобода говорити не дає права казати геть усе, що заманеться; вона приходить разом з обов’язками, які легко обійти й важливо шанувати. ...