Empire

Кожні кілька тижнів коментаторську публіку накриває свіжа хвиля оптимізму. Ось-ось спрацюють санкції. Ось-ось обвалиться ціна на нафту. Ось-ось вичерпається оборонний бюджет. Скоро, запевняють нас, Кремль просто не зможе далі воювати, і війна сама собою зупиниться, мов машина, у якої скінчилося пальне. Я розумію, чим вабить ця надія. Та я її не поділяю. Уся ця прогнозистика тримається на одному прихованому припущенні: ніби війна виснажує якийсь скінченний ресурс, що рано чи пізно неминуче добіжить кінця. Але ресурс, який насправді живить цю війну, не є скінченним, а в людей, що керують Росією, на сьогодні куди вагоміші причини продовжувати різанину, ніж її припиняти. Незручна правда полягає в тому, що мир став для режиму небезпечнішим за війну. Доки ми цього не збагнемо, доти й надалі плутатимемо власні бажання з прогнозами. ...

Щоразу, коли мене запитують, що робити з Росією після цієї війни, я помічаю, що в самому запитанні приховано припущення, якого я більше не поділяю. Запитання припускає, що Росія ще буде — як цілісна держава, що розкинулася на одинадцять часових поясів, і яку ми так чи інакше скеруємо до пристойності, щойно нинішнього режиму не стане. Замінити лідера, провести чесні вибори, написати добру конституцію — і країна нарешті стане на той європейський шлях, який вона проґавила в дев’яностих. Я дійшов переконання, що це втішна ілюзія, і до того ж небезпечна. Сувора правда простіша й куди менш заспокійлива: цілісна Росія відтворюватиме імперію знову й знову, бо імперія — це не політика, яку проводить ця держава, а форма, якої ця держава набуває. Від форми не можна реформуватися. Її можна лише зламати. ...

Є питання, яке знову й знову зринає щоразу, коли люди намагаються зміряти масштаб тих, хто нині не сходить із заголовків новин: чи здатна постать на кшталт Путіна чи Трампа справді змінити хід історії так, як колись це зробили Ленін чи Чингісхан? Перший порух — відповісти, ранжуючи особистості: мовляв, ці двоє дрібніші за тих, хто колись стрясав світ, або ж історичні умови просто ще не дозріли. Гадаю, цей порух, хоч і не зовсім хибний, проминає вирішальне. Масштаб особистості справді важить. Але те, що по-справжньому відрізняє людину, яка перекроює світ, від тієї, яка лише сіє хаос, — це не груба сила характеру. Це наявність ідеї в голові — розгорнутого образу майбутнього, яке вона має намір збудувати. І саме тут і Путін, і Трамп виявляються порожніми. ...