Geopolitics

Бувають в історії моменти, коли зло перестає бути абстракцією і набуває обличчя, пульсу, точної адреси. Здебільшого та злоба, що рухає війну, справді розпорошена — по інституціях, ідеологіях, бюрократіях, у холодній інерції мільйонів людей, кожен з яких виконує свою маленьку приписану роль. На неї неможливо вказати пальцем. Її неможливо, у буквальному розумінні, припинити. Та зрідка архітектура режиму стягується довкола однієї людини настільки повно, що різниця між людиною і машиною зникає. Коли так стається, постає питання, яке пристойне товариство воліє не озвучувати вголос: якщо війна витікає з однієї живої людини, чи є вбивство цієї людини законним способом припинити війну? Я хочу поставитися до цього питання серйозно, бо вважаю, що чесна відповідь — так. І ще тому, що причини, з яких одного такого чоловіка ми трактуємо як кандидата, а іншого — як недоторканного, не мають жодного стосунку до моралі й цілковито пояснюються страхом. ...

Щоразу, коли мене запитують, що робити з Росією після цієї війни, я помічаю, що в самому запитанні приховано припущення, якого я більше не поділяю. Запитання припускає, що Росія ще буде — як цілісна держава, що розкинулася на одинадцять часових поясів, і яку ми так чи інакше скеруємо до пристойності, щойно нинішнього режиму не стане. Замінити лідера, провести чесні вибори, написати добру конституцію — і країна нарешті стане на той європейський шлях, який вона проґавила в дев’яностих. Я дійшов переконання, що це втішна ілюзія, і до того ж небезпечна. Сувора правда простіша й куди менш заспокійлива: цілісна Росія відтворюватиме імперію знову й знову, бо імперія — це не політика, яку проводить ця держава, а форма, якої ця держава набуває. Від форми не можна реформуватися. Її можна лише зламати. ...

Існує оповідь, що для людей, які пильно стежать за цією війною, перетворилася ледь не на символ віри. Тепер вона має кодову назву, полковницький псевдонім, і твердить, що президент Сполучених Штатів — завербований актив російської розвідки, що десь у московському архіві лежить папка з його оперативним прізвиськом і що саме ця папка пояснює все, що він робить. Привабливість теорії очевидна. Вона охайна. Вона перетворює нестерпного, незбагненного чоловіка на щось відоме й передбачуване. Якщо він агент, то кожен його крок проти України, кожен підірваний альянс, кожен подарунок Кремлю вкладається в єдиний ланцюжок причини й наслідку. Я цілком розумію цю спокусу. І хочу обережно довести, що ми маємо їй опиратися — не тому, що правда про цього чоловіка втішна, а тому, що теорія вербування — це найслабше з наявних пояснень поведінки, яку набагато простіша ідея пояснює сповна. ...